Виховні традиції українського родинного спілкування

Як відомо, першими вихователями дитини є батьки. Від того, як вони ставляться до своєї дитини, чого навчають і як виховують, залежить, наскільки гармонійним буде розвиток її та й ефективність суспільного виховання. Про нерозривність зв’язків поколінь у сімейному колі, вплив родинних звичаїв, життєвого досвіду на дитину влучно та образно говориться в народних прислів’ях і приказках: «Яблучко від яблуньки не відкотиться, а хоч відкотиться, то хвостиком обернеться», «Які самі, такі й сини», «Яка неня, така й доня».

Важливою складовою родинного життя є мовленнєве спілкування батьків з дітьми та поміж собою; народна мудрість наголошує на виховній силі слова у таких влучних народних виразах «Не вчи дитину штурханцями, а хорошими слівцями».

Вправляння і привчання у родинному вихованні посідають значне місце, а серед них найчастіше використовують показ, нагадування, прохання, побажання, заохочення, орієнтація на суспільну думку, очікувану радість, настанови, застереження, заборони.

Основа українського родинного спілкування - мовленнєвий етикет. Уміння говорити, розповідати за народними уявленнями починається з уміння слухати: «Будеш добрим слухачем, будеш добрим оповідачем», «Умієш говорити, навчись слухати». Про те, що українці цінують у спілкуванні ввічливість, привітність, доброзичливість, свідчать такі прислів’я: «Ввічливихта лагідних скрізь шанують».

Гарною традицією українського мовленнєвого етикету є при вітанні, віншуванні побажання усіляких гараздів, здоров’я, добробуту: «Будь здорова, як риба, гожа, як вода, весела, як весна, робоча, як бджола, багата, як земля свята».

Доброзичливість та ввічливість у спілкуванні передавалися через різноманітні словесні вітання, які в українському мовленнєвому етикеті є традиційно побажаннями добра, здоров’я, виражають приязнь, лагідне ставлення до співрозмовника: доброго дня, добридень, доброго вечора у вашій хаті, якщо сучасні діти частіше чутимуть від батьків привітальні звертання, це сприятиме вихованню в них приязного ставлення до людей.

Основна вимога мовленнєвого етикету ввічливість, уважність, пристойність співрозмовників.

Українська дитина за традицією шанобливо зверталася до своїх батьків, родичів на Ви. Звертання до батьків були лагідними, пестливими, виражали дитячу любов і шану. Щоб дитина лагідно зверталася до своїх батьків, вона обов’язково має чути такі слова. Пошана до батьків виявлялось й у пошані до батьківського слова. Спілкування батьків з дитиною забезпечує її нормальний психічний розвиток, сприяє виникненню й задоволенню людської потреби в спілкуванні. Приклад організації матір’ю такого спілкування під час догляду за дитиною знаходимо в пестушках, потічках, забавлянках, завдяки яким створювалась емоційно насиченаатмосфера мовленнєвої взаємодії з дитиною. І справді доглядаючи за дитиною, мати співала, приспівувала, проказувала – «як та ластівка з ластів’ятами».

Створена народним досвідом модель мовленнєвої взаємодії матері з дитиною запобігає виникненню явища госпіталізму, яке виникає за умови дефіциту спілкування дорослого з дитиною.

Українська родина мала усталені правила родинного виховання та спілкування, досвід мовленнєвого виховання дітей, який виявлявся у створенні колискових пісень, забавлянок, промовлянок, повчань ігор, загадок, казок.

Добрі традиції не мають зникати. Тож давайте, разом з вами, з батьками, розвивати і використовувати досвід виховання дітей.